• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Інформація про заклад
• Історія

Історія Cтаніславської ЗОШ

На 32-ому кілометрі від міста Котовська, в мальовничій балці, яка опускається до Дністра, на відрогах Молдавсько-Бесарабської височини, розмістилося велике українське село Станіславка. До Станіславської сільської ради входять поселення: Комарово, Ясиново, Подріцово.

У далекому 1907 році Кам’янець-Подільське відділення селянського Поземельного банку розпродувало землі поміщиків Юркевичів, які не змогли в нових умовах займатися господарством, і на основі «височайшого» повеління від 25 листопада 1907 року ці землі продавалися в кредит селянам на 55 років, з виплатою 4,5% річних.

Саме у ці роки, за свідченнями старожилів, першу школу у селі було збудовано паничем Станіславом за сприяння земського управління. На жаль, до сьогоднішнього дня навіть місця від тієї будови не залишилося.

Як розповідає Горбунова Віра Омелянівна, до села приїхав вчитель на прізвище Горобець, який став першим директором школи. Він приїхав з дружиною, дітей не мав. Тут він розлучився з дружиною і одружився з Булгак Марією Іванівною, що раніше була дружиною сільського вчителя Булгака Миколи Васильовича. Невдовзі вони залишили село.

У 1917-1918 роках до села приїхав Григорій Сатановський, вчитель арифметики, котрий став директором школи. Працював короткий час, бо, хворіючи на туберкульоз, помер у молодому віці. Молода дружина після смерті чоловіка покинула село.

1920-192І р.р. у Станіславці почали будувати дві початкові школи. До села було направлено нового директора школи на прізвище Громов. Він приїхав з дружиною та двома синами. Старшого звали Костянтином (Котя), молодшого - Віктором. Після трагічної загибелі батька (випадково застрелився під час полювання) школу очолив старший син. Працював зовсім короткий проміжок часу, виїхав з села разом із молодшим братом.

Після Громових на посаду директора школи було призначено Донцула Михайла Андрійовича. Народився і виріс він у селі Колбасна (нині - територія ПМР). Приїхав молодим і нежонатим, а у селі одружився з Катеринчук Ольгою. Мали сина Донцула Володимира Михайловича, який залишився в селі і став головою сільської ради. Сам Михайло Андрійович виїхав з села на територію Молдови, де і помер.

У 1924 році активно діяло дві початкові школи, в яких працювали Перепічна Ф. М . та Білоконь Агафія Деонисіївна. В той час було обов'язковим мати початкову освіту, тому в класах було багато дітей різного віку (переростки і зовсім малі). Існував бригадний метод навчання, коли успішніші учні допомагали засвоювати знання відсталим. Електрики у селі ще не було і тому світили гасовими лампами, лампадами та саморобними свічками з баранячого жиру. Книг теж не вистачало для всіх. Класи опалювалися грубами, в яких палили солому та хмиз. Але, не дивлячись на важкі умови навчання, діти прагнули засвоїти якнайбільше знань. Прикладом цьому є колишній випускник Станіславської школи Подрушняк Євген Павлович, який народився 21 лютого 1924 року в селі Станіславці, Одеської області і став видатним вченим, лікарем-ортопедом-травматологом. У шкільному музеї зберігаються його почесні грамо¬ти, нагороди, подяки, наукові праці та монографії, присвячені проблемам рухового апарату людини.

У 1934 році на базі початкової школи у центрі села була створена семирічка, де директором був Добрянський Франц Іванович. У семирічку він перейшов з початкової школи, у якій теж обіймав посаду директора школи. Був одружений з Марією Федотівною, учителькою початкової школи. Вони мали три сина. Добрянський Ф. І. був переведений у Нестоїтську школу на посаду директора школи у 1953 році. На долю Франца Івановича випав дуже непростий і трагічний період історії нашої країни: Друга Світова війна. У роки війни територія нашого краю була окупована румунськими військами. Через брак вчителів навчання здебільшого було припинене, але кілька класів продовжували працювати. Навчання велося румунською мовою, що дуже не подобалося учням і їх батькам. Систематично навчання замінювалось роботами на полях та господарствах румунських окупантів. Всяка непокора жорстоко кара¬лась. Вчителі, які продовжували працювати в той час, докладали багато зусиль для виховання патріотичних почуттів у підростаючого покоління. Кучерява Лідія Федорівна, вчитель російської мови та літератури, працювала у школі з 1943 року по 1969 рік. Кучерявий Григорій Васильович, вчитель креслення, трудового навчання, фізики. Сестра Григорія Васильовича - Кучерява Олена Герасимівна, вчителька німецької мови. Малай Микола Миколайо¬вич, вчитель фізики та астрономії, працював з 1945 по 1960 рік. У 1948 році для викладання російської мови та літератури у школу приїхала Вишневська Галина Петрівна. Приїхала разом з чоловіком Вишневським Іваном Олександровичем, вчителем математики.

На зміну Добрянському Францу Івановичу у 1953 році було направлено у нашу школу нового директора Казимировича Ігната Францовича. Але вже у 1956 році Іван Францович виїхав із села з невідомих причин. В цей час працювала початкова і вечірня школа в с. Комарово, директором якої був Бурдейний Василь Федорович. Працював він довгий час, а потім переїхав у Молдову, де і помер. А приміщення цієї школи слугує зараз магазином. Старожили розповідають, що у Велику Вітчизняну війну в школі був шпиталь.

З 1956 року по 1985 рік школу очолював Яснюк Ігор Лазарович. До села він приїхав у молодому віці разом з дружиною Оленою Герасимівною. Обоє працювали у семирічці, викладали фізкультуру та математику. Підрушняк Юрій Ісакович, вчитель історії, його дружина Софія Степанівна, вчителька початкових класів, які теж почали свій викладацький шлях у молоді роки і не зрадили йому до останніх днів свого життя. Математик - Зіновій Маркович, історик - Бондар Іван Фадейович, математик - Девдеря Юлія Митрофанівна, вчитель трудового навчання - Берестенко Євгеній Леонтійович, його дружина - Тамара Сергіївна, вчителька російської мови та літератури, Красовська Лідія Касіянівна - вчителька групи продовженого дня, Карук Ніна Іванівна - вчителька української мови та літератури, Маєвська Галина Іванівна - вчителька української мови та літератури, Редько Віктор Іванович - вчитель математики, його дружина Пелевіна Людмила Євграфівна - вчителька початкових класів, Кузькова Тамара Іванівна - вчителька російської мови та літератури, Їжак Марія Дмитрівна - вчителька групи продовженого дня і багато інших вчителів, які починали свою викладацьку діяльність у початкових школах та у семикласній школі нашого села, а також всі учні цих шкіл у 1967 році святкували день відкриття нової школи. За рахунок колгоспу ім. 50-ї річниці Великого Жовтня було побудовано нову двоповерхову школу з великими світлими класами, спортивним залом, зручним фойє, гарною бібліотекою.

У нову школу було переведено учнів старших класів, які раніше були змушені навчатися у другу зміну та у вечірній школі. У село почали приїздити молоді вчителі. Багато випускників нашої школи поверталися після навчання у середніх та вищих навчальних закладах у рідне село.

З 1970 року у школі реалізовувалась програма інтер¬національного виховання школярів. Велось листування з учнями с.Калоян, Варненського округу, Болгарії. Проводилися заочні фестивалі, вікторини, взаємообмін досвідом між педагогічними колективами. Вікторини: «Що я знаю про Болгарію»; «Що я знаю про Україну»; «Звичаї наших народів». Школярі обмінювалися сувенірами, книгами, подарунками, які зберігаються у музеї нашої школи.

Листувалися також і з литовськими піонерами і комсомольцями Литовської республіки, селища Гаргнедай. Також обмінювалися і сувенірами, і книгами про природу, про культуру наших народів. Найміцніша дружба у нас була з нашими сусідами з Придністровської Молдавської республіки с. Воронково, Рибницького району. Спільно проводили фестивалі «В сім'ї єдиній», конференції, тематичні вечори, присвячені Жовтневій революції, Новому року, порам року: «Осінь в Молдові», «Весна на Україні». Проводили товариські змагання по футболу, волей¬болу, баскетболу, ходили в походи. Обмінювалися книгами, картинами про Молдову і Україну. Але після розпаду Радянського союзу всі стосунки і відносини були припинені.

Також у нашому музеї зберігаються подарунки і книги із Канади з міста Торонто Євгена Онацького. «У вічному місті -1, 2 , 3, 4» - це твір українського науковця, журналіста і колишнього дипломата Української республіки в Італії. Книга представляє діяльність професора Є. Онацького в 1931-1932 роках. Є ще у музеї екземпляр Альманаху Українського Народного союзу (УНС) 1995 року «Самостійна Україна». Збірник вміщує відомості про письменників і поетів української діаспори у Канаді і зразки їх творів.

Спільними зусиллями вчителів і учнів нашої школи зібрано багато предметів старовинного українського побуту. В музеї зберігається картотека учасників Другої Світової війни. Є куточок пам’яті шанованих людей нашого села. Як данина історії, у музеї є стіл атрибутів Радянської епохи.

З плином часу поступово зменшувалась кількість учнів у класах, зникла потреба у старих будівлях початкових шкіл та семирічки, вечірню школу перенесли у райцентр. Вчителів-пенсіонерів змінювали вчорашні випускники, а першокласники ставали випускниками...

На посаду директора школи, на зміну Яснюку І.Л., прийшов Редько Віктор Іванович. Народився в 1946 ро¬ці у с.Станіславка. Почав працювати з 1964 року вчителем математики. Пізніше, з 1978 р. - завучем, а потім, в 1984 р. став директором школи. Кузькова Тамара Іванівна стала завучем. Захарчук Галина Іванівна викладала алгебру та геометрію. Їжак Володимир Андрійович - фізику, астрономію, інформатику. Могілевич Людмила Сергіївна - іноземні мови, російсь-ку мову та літературу. У 1983 році закінчивши Ізмаїльський педінститут, у наше село приїхала Заверуя Тетяна Василівна і почала викладати українську мову та літературу. Мельничук Неля Миколаївна, вчителька початкових класів. Овчаренко Тетяна Вікторівна - вчителька біології та фізкультури. Ковалевська Лариса Іванівна - вчителька хімії та народознавства. Созанська Валентина Вікторівна - вчителька історії, правознавства, етики. Бузовська Світлана Анатоліївна - вчителька молодших класів. Рябенька Наталя Степанівна - вчителька зарубіжної літератури та російської мови. Басиста Лариса Григорівна - вчителька географії.

У 1980 році, після закінчення інституту і служби в армії до Станіславки приїхав працювати вчителем фізкультури і допризовної підготовки юнаків Зборовський Микола Володимирович. З його приходом була поновлена спортивна база школи. Значно виріс рівень викладання фізичної культури та проведення спортивних заходів як школи, так і села. Сільська футбольна команда неодноразово ставала переможцем в першості Котовського району. Після передчасної смерті Редька В.І., з 2002 року Микола Володимирович обіймає посаду директора школи. Завдяки його старанням і наполегливості у школі укомплектовано клас інформатики. Для потреб школи районним відділом освіти, за сприяння Партії регіонів, виділено мікроавтобус «Газель». У цьому році при школі розпочалося будівництво дитячого садка (про це клопочеться і голова сільської ради Сітарчук М.І.).

На сьогоднішній день у школі пліч-о-пліч творчо і плідно працюють як досвідчені так і молоді вчителі. Переважна більшість всього педагогічного колективу це - випускники нашої школи.
Але головна цінність нашої школи і нашого села це - наші учні, наші діти. Ми маємо право пишатися нашими учнями, випускниками, які гідно представляють нашу школу на різних олімпіадах та конкурсах і займають призові місця. Багато випускників школи і минулого століття і недавніх років вступили у вузи України, отримали не тільки вищу і середню-спеціальну освіту, а і можливість реалізуватись у житті.

Сьогоднішні учні мають можливість отримувати різнобічні знання, виявляти свої приховані можливості і таланти, виховуватись у національно-родинному середовищі. У школі працюють гуртки, секції; проводяться тематичні вечори, засідання учнівського круглого столу, вечори зустрічі з випускниками, проводяться виховні заходи, розважальні дискотеки та багато іншого, що дозволяє учням розкритись і більш повно реалізуватись у подальшому житті. Школа живе активним життям і її двері завжди гостинно відчинені для всіх бажаючих!

Коментарi